Про психологічні особливості учнів – п’ятикласників

 

Перехід до 5-го класу – важливий і складний період у житті дітей. Його складність полягає в тому, що діти переходять від одного учителя до кількох, з’являються нові предмети, збільшується складність шкільної програми, з’являється кабінетна система, змінюється шкільний статус дітей – від найстарших у початковій школі вони стають наймолодшими у середній школі, крім того діти стоять на порозі підліткового віку, ведучою діяльністю стає міжособистісне спілкування, але основним заняттям все ж залишається навчання. У багатьох дітей з’являється тривожність і тому у цей період учні потребують допомоги педагогів, батьків та психолога.

За свідченням психологів, у цьому віці у зв’язку з початком етапу статевого дозрівання відбуваються зміни у пізнавальній сфері молодших підлітків: уповільнюється темп їхньої діяльності; виконання певних видів робіт потребує більше часу. Діти частіше відволікаються, можуть бути роздратованими, неуважними, неадекватно реагувати на зауваження тощо. Це, як наслідок, може бути причиною зниження рівня навчальних досягнень, втрати мотивації до навчання, породжувати конфліктні ситуації між однолітками та дорослими.

Процес адаптації учнів у період переходу з початкової до основної школи висуває високі вимоги до психофізіологічних можливостей школяра. Це пов’язано з переходом до поглибленого вивчення предметів, ускладненням навчального матеріалу, збільшенням кількості вчителів. Недостатня адаптованість може негативно вплинути на її здоров’я, успішність, соціальний статус у класному колективі, що в майбутньому може стати причиною дезадаптації в суспільстві. Саме тому так важливо дослідити фактори та механізми взаємодії п’ятикласника і школи. Це допоможе виявити проблеми адаптаційного процесу в нових соціально-економічних умовах

Нової якості у п’ятикласників набувають стосунки з однолітками. Діти хочуть почувати себе частиною цілого колективу, жити з ним спільним життям, бути визнаними друзями. Спілкування з друзями стає самостійною діяльністю. Вона існує, з одного боку, у вигляді вчинків підлітків по відношенню один до одного, а з іншого — у формі осмислення вчинків однолітків та стосунків з ними і має значення для формування уявлення про себе. Ця сфера життя і спілкування стає для підлітків надзвичайно важливою і особистісно значимою.

Водночас, досить часто у школярів цієї групи проявляється так зване «почуття дорослості”: діти потребують поваги і самостійності, серйозного та довірливого ставлення до них з боку дорослих. Якщо ж, основна школа не пропонує учням засобів реалізації їх почуттів дорослості, то у підлітків формується установка на вчительську несправедливість і необ’єктивність.

Результат тої чи іншої діяльності для молодшого підлітка досить часто є другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому якщо вчитель не стимулює ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише „контролює” результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає для підлітка привабливість і актуальність.

Вчителі з конкретних предметів повинні враховувати, що всі ці особливості є об’єктивними, але й минущими. Щоб знайти оптимальні форми і методи взаємодії, вчителі, які працюватимуть у 5-х класах, мають познайомитися з навчальними програмами для початкової школи, методикою роботи з дітьми конкретного вчителя початкової школи, від якого клас переходить в основну школу.

Шкільне життя п’ятикласників ускладнюється також, часто невиправдано високими, вимогами до них з боку вчителів — предметників, які спеціалізуються на роботі переважно у старших класах.

Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

1.Зміст навчальних предметів основної школи вибудовується системно, що у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п’ятикласників же воно лише формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами. Тому, щоб не перевантажувати п’ятикласників наукові терміни і поняття необхідно вводити поступово, вчити дітей їх виокремлювати, характеризувати, використовувати у різних ситуаціях підчас уроків з різних предметів. Причому, не лише на репродуктивному рівні (запам’ятай, повтори), а й на основі вже сформованих уявлень і досвіду практичної діяльності.

2.Високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини.

3. Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності, а наприклад у п’ятикласників ці властивості лише починають формуватися, і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, у яких підлітки навчаються ураховувати різні точки зору.

За цих обставин важливо щоб вчитель-предметник не переносив механічно методи навчання і форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5 класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної діяльності. На початку вони повинні відповідати засобам навчання останнього року перебування дітей у початковій школі. Водночас, спостереження і дослідження свідчать про те, що у 4-му класі школярі засвоюють навчальний матеріал тими ж методами, що і у перші два роки шкільного життя. Відбувається збільшення об’сягу знань, умінь, навичок, але не відбувається помітних змін у розвитку дитини. Наприклад, деякі школярі недостатньо розуміють прочитаний текст, не вповні володіють технікою читання, грамотним письмом як загальнонавчальними уміннями, у них не розвинена здібність розв’язувати творчі задачі тощо.

Успішність самореалізації підлітків тісно пов’язана із мікрокліматом в учнівському колективі. Важливо, щоб вчителі — предметники створювали ситуації, які б дозволяли підлітку проявляти ініціативу, мати право на помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати в умовах альтернативи, вибору, створювати демократичну, неавторитарну атмосферу навчання.

Урок, де учням надається можливість працювати у власному темпі й здобувати знання у відповідності до рівня навченості, залишається основною, але не єдиною, формою організації навчального процесу у 5-х класах. Важливо ширше застосовувати й інші форми організації навчання: екскурсії, дидиктичну або рольову гру, дискусії, практичні роботи тощо.

Для визначення стратегії організації адаптаційного періоду керівникам навчальних закладів, вчителям, батькам необхідно зробити наступне:

  • створити атмосферу доброзичливості, щирості; будувати стосунки зі школярами з урахуванням їх індивідуальності, готовності до навчальної діяльності;
  • поряд з індивідуальними розвивати групові форми проведення занять, якісно змінюючи ступінь відповідальності кожного за загальний результат;
  • розвивати рефлексивні уміння учнів дивитися на себе «з боку”, формувати навички самоконтролю та самооцінки.

Подоланню труднощів періоду адаптації учнів 5- х класів до навчання в основній школі може сприяти цілеспрямована координація дій вчителів, їх професіаналізм та досвідченість. Організаційними формами роботи щодо підготовки педагогів, які працюють у 5-х класах можуть бути:

— спеціальні курси та семінари підвищення кваліфікації для вчителів, які працюють в 5-х класах;

— проведення спеціальних тренінгів з проблем наступності навчання;

— система відкритих уроків, на яких самими педагогами відслідковується динаміка форм і методів навчання учнів упродовж 1-5 класів;

— організація різнорівневого співробітництва дітей 1-5 класів за активної участі вчителів початкової та основної школи;

— використання інформаційних ресурсів і технологій для організації різноманітних форм взаємодії дорослих і дітей з метою розв’язання особистісно значущих проблем молодших підлітків.